У творчій майстерні Баби Єльки" рідні військових вчилися декоруванню вибійкою

Вчора, 26 лютого, в Кропивницькому мами й дружини військових училися робити вибійку під час третього майстеркласу в "Творчій майстерні "Баби Єльки". На згадку про новий досвід і пізнавальне спілкування з завідувачкою нашої Етнолаболаторії Світланою Листюк та майстром вибійки Костянтином Данильченком учасниці забрали з собою власноруч прикрашені екоторби.

Оскільки ідея проєкту "Творча майстерня "Баби Єльки" не просто підтримати родини військових, ветеранів та полеглих Героїв, а й нівелювати російські наративи про українську культуру і її меншовартість, Світлана розповіла про особливості місцевої вишивки та її французьке походження. Аби також допомогти усвідомити культурні відмінності нашої області з-поміж інших.

"Бути українцями за походженням і  почуватися українцями - це різні речі", - вважає вона.  - "На жаль, сьогодні навіть ті, хто усвідомлюють себе українцями, не завжди можуть сказати, якими є той український танець чи пісня. А якщо говорити суто про Кіровоградщину, то багатьом взагалі складно уявити, що тут є особливого, в чому наша місцева ідентичність. Якими є наші культурні відмінності й здобутки, чим ми можемо пишатися".

Щоб зрозуміти це, за словами Світлани, громадська організація "Баба Єлька" і займається вже вісім років дослідженнями нашої локальної культури та традицій.

"В цих пошуках ми дійшли до того, що пісні, записані на Кіровоградщині, представляли Україну на Євробаченні. Наші рецепти готують в ресторанах. Добре знають і нашу вишивку", - каже завідувачка Етнолаболаторії.

На прикладі старовинних вишитих сорочок із конопляного полотна Світлана Листюк показала відмінності вишивки Кіровоградщини від інших регіонів. Історія однієї з них цікава тим, що була вишита як весільна сорочка. На схилі років господиня віддала її до шкільного музею, але там вона не висіла на тремпелі, бо нею користувалися для шкільних постановок. На щастя, попри це, її вдалося зберегти. Коли вона потрапила до Етнолаболаторії, тут звернули увагу на приховані серед орнаментів символи. Професійні етнографи вважають, що це обереги. А ще ця сорочка особлива червоно-чорною "брокарівською" вишивкою, характерною для нашого краю.

"Ми не знаємо, що в нас було до "брокарівської" вишивки, якими були наші сорочки й рушники. Кажуть, що переважала гладь, якої є більше сотні видів. А "брокарівською" ми завдячуємо французьким підприємцям", - розповіла Світлана.

Адже у 19-му столітті француз Генріх Брокар із дружиною Шарлотою відкрили в столиці російської імперії москві мануфактуру з варіння мила. Згодом миловарні та магазини з'явилися і в українських містах імперії.  А завдяки винахідливості Шарлоти, мило стали загортати у папір із квітковим чорно-червоним візерунком. І українські жінки знайшли їм додаткове застосування, використовуючи як схеми для вишивки, а з часом удосконалили та урізноманітнили елементи. Так,  з'явилися не лише троянди, вишиті дрібним хрестиком, а й інші квіти, калина та ягоди.  "Брокарівська" вишивка стала популярною саме в Центральній Україні, особливо на території сучасної Кіровоградщини.

Також для нашої області характерне кольорове мережування швів. Таку традицію зшивання зафіксували лише у нас, а також на Полтавщині та в прикордонних із нами селах Черкащини.

Ще однією особливістю сорочок для нашого краю були вишиті планочки на пазусі,  а не лише комірці та рукави.

Костянтин Данильченко - юрист за освітою і виконавчий директор благодійної організації за посадою.  А поза роботою - засновник творчої майстерні "Будяк кучерявий" та майстер вибійки.

За його словами, основою для вибійки слугують орнаменти з вишивки. Цю техніку декору застосовували ще за часів Київської Русі. На той час дозволити собі таке оздоблення могли тільки представники княжих родин та знать.

"Найбільшої поширеності в Україні вибійка набула в 19 столітті, бо це швидше, ніж вишивка. Але дає не менш якісне зображення і такі ж кольори. Як правило, рослинні орнаменти варіювалися залежно від регіонів, за ними можна визначати географію її походження", - розповів Костянтин.

Класична вибійка робилася штампами, вирізаними з дерева. Спочатку майстер також працював з дерев’яними штампами, але сучасні технології спростили завдання - тепер він перемальовує візерунки зі старих орнаментів, віднайдених ГО "Баба Єлька" під час експедицій областю, та видруковує їх із пластику на 3D-принтері. Саме такими штампами вчора і послуговувалися гості "Творчої майстерні  "Баба Єлька".

"Те, що ми з вами робимо, це не просто мистецтво, це тяглість поколінь", - каже майстер, який прикрасив сотні хусток та шемагів, один із яких для колишнього головкома ЗСУ Валерія Залужного.

Про майстеркласи в Етнолаболаторії рідні військових спочатку дізнавалися з різних джерел, хто зі соцмереж "Баби Єльки", хтось зі ЗМІ. А зараз і один він одного.

Алла, дружина і мама військових, дізналася про "Творчу майстерню "Баби Єльки" від своєї подруги Інни Жолобової. Каже, що дуже надихнулася і хоче пошити репліку традиційної спідниці та декорувати вибійкою.

"У нас родина військових. Ми приїхали сюди у 2004 році, коли чоловік став служити в 3-му полку спецпризначення. А зараз і старший син пішов його шляхом, у червні закінчить виш і буде лейтенантом", - розповіла пані Алла.

Кропивничанка Марина Москаленко - теж дружина і мама військових. Чоловік із 1996 року в ЗСУ, а син у свої 22 - з 2020 року.

"Я сьогодні вперше спробувала вибійкарство, але вже давно спостерігаю за творчістю і діяльністю "Баби Єльки". Побачила оголошення про майстерклас, захотілося переключитися на творчість, відволіктися. І творча робота допомогла в цьому й втілилася в сумку. Перед цим була цікава лекція. Це все однозначно потрібно сьогодні, бо й у звичайному житті накопичується втома від рутини, а коли такі новини й рідні на війні, то тим більше", - поділилася думками про ініціативу "Баби Єльки" жінка.

 

Проєкт реалізується на базі Етнолабораторії «Баби Єльки» за підтримки Фундації ЗМІN та за сприяння ГО «Спільна дія».