Рушники Кропивниччини з енциклопедії "Баби Єльки"

До видання «Сто експедицій Баби Єльки. Етнографічне обличчя Кропивниччини», над яким нині працює наша команда, увійдуть близько пів сотні вишиваних сорочок - жіночих, чоловічих і дівочих.

На сторінки майбутньої книги потраплять сорочки, зафіксовані під час експедицій нашого етнографічного проєкту у різних громадах Кіровоградщини. Деякі з них нині зберігаються в Етнолабораторії «Баба Єлька». Деякі з експонатів нам показали і дозволили відфотографувати музеї та етнографічні кімнати при бібліотеках і школах, зокрема у Бобринці, Устинівці, Плетеному Ташлику, Верблюжці, Мошориному, Павлиші, Михайлівці, Любомирці, Капітанівці, Головківці, Успенці.

Не менш значиму частину добірки склали речі з приватних колекцій. Серед них - сорочки, які зберігають Сніжана Парієнко з Підлісного, Катерина Черненко з Триліс,  Лариса Окулова з Олександро-Мар’ївки та інші поціновувачі традиційної культури з сіл і містечок Кіровоградщини.

Пані Лариса Окулова - лікарка-гінекологиня. Родом жінка із Казахстану, звідти її родина виїхала ще в 90-ті роки через міжнаціональну ворожнечу. Нині Лариса відновлює і наповнює етнографічними експонатами стареньку хату у с. Олександро-Мар’ївка, що в Петрівській громаді. Нашій команді кілька років тому вона показала сорочку з сусіднього села – Червонокостянтинівки. 

Важливо зазначити, що до книги ввійдуть не лише сорочки, які вишивали корінні жителі Кіровоградщини. Окремі зразки належали переселенцям, які в різний час опинилися в нашому регіоні – у пошуках роботи, після примусових переселень із Західної України після Другої світової війни або внаслідок аварії на ЧАЕС.

«Ми розуміємо, що всі ці люди, хоч і переїхали на Кіровоградщину, стали частиною місцевої культури, та кожен із них привіз із собою свої сорочки, візерунки, пісні, кулінарні традиції, які з часом переплелися з місцевими й утворили щось принципово нове. Не можемо ігнорувати цей факт, адже досліджуємо культуру Кіровоградщини в її цілісності, а не вибіркові фрагменти. 

На Кіровоградщині є не тільки окремі вулиці в селах, а й цілі населені пункти, засновані переселенцями ще в середині ХХ століття. І сьогодні називати нащадків цих людей не місцевими, а їхню культуру – чужою, просто несправедливо», – розповідає завідувачка Етнолабораторії «Баба Єлька» та співзасновниця проєкту Світлана Листюк.

Так, до наших архівів, а тепер і до етнографічної енциклопедії, потрапили сорочки Ганни Бабич (1926 р.н.) із Гурівки, яка була родом із Житомирщини, Мотрі Теплюк (1898 р.н.) зі Златопілля – уродженки Київщини, Любові Дьок (1942 р.н.) із Криничного та Марії Сахарчук (1912 р.н.) із Садків, які походили з Волині, а також чоловіча сорочка, вишита Марією Івах (1951 р.н.) із Луполового, яка сама родом з Івано-Франківщини.

Окреме місце в книзі посідають життєві історії цих родин. Зокрема, Любов Семенівна Дьок (у дівоцтві Корнач) із Волині приїхала на Кіровоградщину в 1962 році на сезонні заробітки, тут познайомилася з майбутнім чоловіком, також вихідцем із Волині, і залишилася жити. Закохалися, одружилися, побудували дім "на посьолку Любимому", народили і виховали трьох доньок – Валентину, Надію і Тетяну.

Її доньки згадують матір як вправну вишивальницю, а вишивка стала родинною традицією. Вдома вони досі бережуть рушники і сорочки, вишиті бабусиними руками.

Ще одна сорочка, яка потрапить до книги, належала Вірі Степанівні Кравчені (1937 р.н.) з Іванівки. Жінка народилася на Рівненщині, а на Кіровоградщину переїхала після Чорнобильської катастрофи. Разом із худобою та домашніми речами вона привезла й скриню, в якій зберігала дві дівочі сорочки. Одну з них передала в Етнолабораторію.

Не обійшлося і без весільних сорочок. Серед них – з Диминого, яка зберігалася в місцевій школі, а також із Нового Стародуба, яку показала Тетяна Шоколова. А в Голиковому Надія Стороженко показала сорочку у якій одружувався її батько Григорій Підлубний (1925 р.н.) у 1948 році.

До енциклопедії потрапить і манишка з Розумівки. Її вишивала Мотрона Коваленко (дів. Яценко 1910 р.н.) своєму чоловікові Павлу, який не повернувся з війни, тож манишка так і не стала цілісною сорочкою. Цю річ передала «Бабі Єльці» їхня дочка Настя Павлівна Зеленько (1939 р.н.), від якої команда також записала десятки пісень.

Окремо в книзі буде представлена й одна з перших сорочок у колекції «Баби Єльки» - з Нерубайки. Її під час експедиції передала Надія Бакаєва, яка все життя співала й керувала творчим колективом при місцевому будинку культури. Сорочка належала її бабусі Олександрі Панасенко (1900 р.н.) і датується 1930-ми роками.

Ще одну родинну реліквію зафіксували в Копенкуватому. Людмила Сігова показала сорочку своєї матері Марії Сівач, яку вишивала її сестра Вустя. Через кілька років після першої експедиції цю сорочку ми спеціально позичали для фотосесії в Етнолабораторії, а потім повернули власниці.

До найстаріших сорочок, які побачили в експедиціях і включили до книги, належать речі з Успенки та Родниківки. В Успенці Любов Бузько зберігає дві старовинні домоткані сорочки, які, ймовірно, належали її матері або бабусі. А в Родниківці Тетяна Черепова показала сорочки бабусі й прабабусі, зокрема одну, якій майже сто років.

Таким чином майбутня енциклопедія охопить різні населені пункти Кропивниччини та покаже вишивальні традиції окремих сіл, громад і родин. Через сорочки, людські долі та історії переселень команда «Баби Єльки» прагне не лише зафіксувати локальну традицію, а й зрозуміти та показати, яким є справжнє етнографічне обличчя нашого регіону.

 

Проєкт реалізується ГО «Баба Єлька» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України - рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Баба Єлька» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.