Як "Баба Єлька" і школярі з Кіровоградщини пізнавали культуру Польщі

9 жовтня 2021 р. 15

Як "Баба Єлька" і школярі з Кіровоградщини пізнавали культуру Польщі

Цієї мандрівки могло б і не бути. Бо змінювалися карантинні зони, зростала захворюваність на коронавірус, змінилися правила виїзду за кордон, за дві доби до вильоту з’явилася потреба в оформленні додаткових документів…

А ще треба було взяти на себе відповідальність за десятьох незнайомих, чужих дітей. Було трішечки страшно. Але перед нами стояла чітка мета – показати школярам із Кіровоградщини багатство і самобутність народної культури двох сусідніх народів – польського й українського, їхні спільні корені та різні історичні шляхи, які привели одну націю до співдружності потужних держав цього світу, а іншу – на стезю вічної боротьби й духовних поневірянь.

Цю ідею підтримали наші іноземні партнери з ГО «O Wilku Mova», і погодилася профінансувати Польсько-Українська рада обміну молоддю. Тож ми зібралися з силами і гайнули в аеропорт. А звідти – до Польщі.

Це був другий міжнародний проєкт ГО «Баба Єлька» і перша мандрівка за кордон із групою місцевих школярів, які ще не бачили реального світу – далекого від рекламних брошур туристичних кампаній.

Десятеро учнів Голованівського ліцею ім. Тараса Шевченка готувалися до поїздки не менш ретельно, ніж ми. Вони читали книги з історії і культури, знайомилися з народними традиціями обох країн, а ще готували подарунки для своїх польських однолітків зі школи імені Емілії Гредчак у Грудкові, які теж із нетерпінням чекали на цю зустріч.

Обидві делегації (загалом двадцятеро школярів і четверо дорослих) оселилися разом у затишному лісовому хостелі в старовинному містечку Славкув. Наші польські партнери приготувалися на славу – створили всі умови для максимально комфортного і корисного дозвілля й навчання.

Знайомство почалося з ігор за програмою «Активні громадяни». У веселій і дружній атмосфері ми намагалися запам’ятати імена і вподобання один одного, подолати мовні бар’єри, максимально розповісти про свою батьківщину і налаштуватися на спільну культурну хвилю. Найбільше українську команду здивувала школа, в якій навчаються їхні нові іноземні друзі.

А потім були уроки. Перший опановували в Етнографічному парку Гірської Сілезії у місті Хожуві. Це 22 гектари зелених галявин і лісових масивів, десяток тематичних архітектурних комплексів, добра сотня старовинних будинків і господарських споруд і тисячі предметів інтер’єру, знарядь праці і транспорту, вік яких сягає трьохсот років! Тут, мандруючи від хати до хати, ми всі разом дізнавалися, яким було життя сілезьких землеробів, ремісників, ковалів, мірошників, бджолярів, фермерів і підприємців протягом минулих трьох віків. Заглядали у вікна, заходили в кімнати, тупцювали в кузні, слухали гул млина і думали: у Польщі у кожному регіоні є такі парки, а у нас? Куди все це добро ділося? Чому ніхто не зберіг? А чи є ще що берегти? Є…

Окрім роздумів над власною історією і культурою, ми мали ще одне завдання – ретельно пофотографувати ті будівлі, які сподобаються найбільше. Ці фото стали основою для справи, якою наші школярі ніколи не займалися на уроках мистецтва, а учні з Грудкова – просто обожнюють. Ми ліпили будинки! Великі керамічні моделі, які відтворюють навіть найдрібніші деталі своїх реальних прототипів. І це було настільки цікаво, що діти навіть не хотіли йти на обід, а годували їх, повірте, першокласно!

Керамічна майстерня працювала у нас не один день. Захоплені новою справою, школярі хотіли ще! Тому керівниця польської групи і викладачка мистецтва Майя Цьонка принесла два ящики чудових глиняних тарілок різного розміру, кілька десятків баночок професійних фарб і фотографії візерунків із вишитих рушників України і Польщі. Ми покривали тарілки тонкою порцеляновою глазур’ю і малювали пензликами. Уперше в житті. Навіть дорослі учасники проєкту не втрималися від такої спокуси і теж створили власні порцелянові «шедеври».

Роботу в аматорській керамічній майстерні поєднували з різноманітними екскурсіями. За п’ять днів у Польщі ми відвідали королівський палац у Кракові, прогулялися вуличками єврейського кварталу, побували на найбільшій у Європі ринковій площі, провели незабутній день серед скарбів Етнографічного музею Кракова, оглянули старовинні будівлі Славкува, побували на руїнах тамтешнього замку, випадково знайденого під час земляних робіт якийсь десяток років тому, побачили просто на вулиці відбитки і скам’янілі скелети амонітів, які жили 200–65 млн років тому, а ще зуб динозавра у стіні вапнякового будинку, побували у сучасному парку науки і дозвілля.

Не менш вражаючим був день, який голованівські школярі провели з родинами своїх нових польських друзів. Кого запрошувати в гості, діти вирішували самостійно, а культурну програму обирали спільно з батьками. Хтось здійснив мандрівку в гори, комусь запропонували прогулянку річкою на каное, одні відривалися в мега-парку розваг, інші опановували технології віртуальної реальності і мірялися силами у відеоіграх. Для кожного цей день був особливим і неповторним не лише через масу нових яскравих вражень, а й тому, що попри всі розваги українські діти побачили життя польської родини зсередини – звичний побут, традиційну домашню кухню, а головне – взаємини батьків і дітей, сімейні і життєві цінності.

Це ті уроки і той особистий досвід, який не зрівняється ні з якими розповідями, переглядом телепередач чи читанням тревел-блогів. І цей досвід залишиться з ними назавжди, як і спогади про неймовірну гостинність, доброту і щирі обійми зовсім чужих, але вже настільки рідних для них родин польських учасників проєкту.

Наші діти побачили Польщу такою, якою її не бачив жоден турист чи заробітчанин. Зрозуміли, чим наші країни і люди відрізняються, а чим подібні. Побачили, чого потрібно прагнути і над чим працювати тут, в Україні. Переконалися у тому, що будувати країну і суспільство треба лише власними руками, не перекладаючи відповідальність на інших. Упевнилися, що вони – це те покоління, якому під силу все. Потрібно лише почати. І перший крок на цьому шляху ми зробили разом.

Світлана Листюк