Відвідувачі майстерні «Баби Єльки» з воскування: Не хочеться розходитися

Вінки на вагу воску показували вчора, 18 лютого, відвідувачам Етнолаболаторії в рамках проєкту «Творча майстерня «Баби Єльки» та вчили робити весільні бутоньєрки у техніці воскування. «Які ж вони важкі», «Яка скрупульозна робота», «У такому вінку виходила заміж моя мама», - ділилися враженнями і спогадами жінки, більшість - не знайомі між собою. Але їх об’єднує не тільки цікавість до традиційного мистецтва, а й постійне хвилювання за рідних на фронті. Допомогти відволіктися від переживань і провести час із користю для душі і пізнання правдивої традиційної культури ставила собі за мету команда ГО «Баба Єлька».

«В школі в університеті мене переслідував образ українця в шароварах. Тому що підеш у філармонію – там скакають шаровари, підеш у театр – там тобі показують або «Сватання на Гончарівці», або «Сорочинський ярмарок» з головними героями у тих же шароварах, сорочками і скринями з петриківським розписом. А де ж автентика, де локальні культура та традиція?», - спонукає до роздумів голова ГО «Баба Єлька» Інна Тільнова. – «Тут під час екскурсій ми розповідаємо про те, як наш одвічний ворог – росія, російська і радянська імперії, намагалися знищити усе красиве, шляхетне, модне, чим українці могли пишатися. Коли до нас приходять з дітьми, ми показуємо їм український «розстрільний» календар. Тут на кожну дату є прізвище українця, якого вбила радянська або російська імперія. Для того, щоб потім казати, що українська культура – це шаровари, вінки пластикові, борщ і вареники».

«Творча майстерня «Баби Єльки» на базі Етнолаболаторії вирішила розвіювати ці стереотипи і запросила для цього майстрів, які є носіями традицій.

Інна поділилася щодо них терміном «фольклоризація». За її словами, він стосується людей, які не володіли раніше традиційними видами мистецтва чи ремесел, але навчилися і передають свої знання і вміння про ці традиції іншим.

 «У мене фольклоризація відбулася, коли я стала займатися проєктом «Баба Єлька», - «Я не вміла пекти пиріжки з вишнями й білим буряком. Але одного разу, коли ми поїхали в село Хайнівка, де жили двоє людей, і баба Тетяна Чумаченко пригостила нас такими пиріжками, я навчилася. Так народилася книга «Смачна Кропивниччина». Ми ще багато чого з завідувачкою Етнолаболаторії Світланою Листюк не вміємо. Але ми об’єднали  майстрів, які вміють багато чого робити. Серед нас сьогодні є дівчата, які відтворюють традиційний одяг – керсетки, спідниці, юпки. І з ними також відбулася фольклоризація, адже вони до цього не знали, чим відрізняється юпка від керсетки. Що юпка – це насправді верхній жіночий одяг, а не спідниця».

Однією з таких фольклоризованих сучасних майстринь стала Наталя Юрченко, яка опанувала воскування та поділилася своїми вміннями і тонкощами цього мистецтва з учасницями вчорашнього майстер-класу.

За словами Інни Тільнової, вона дізналася про традицію воскування від своєї бабусі, яка розповіла про бабу Фросину, яка жила на їхній вулиці в селі і до неї всі ходили за восковими вінками. Інна продемонструвала зразки вінків, які лягли в основу відтворених сучасними майстринями.

«Під час експедицій ми знаходимо ці речі у найнесподіваніших місцях. Наприклад, на смітниках. Перший вінок привезли з села Хайнівка Олександрівської громади. Другий вінок купили у колекціонера десь за 800 гривень», - розказує співзасновниця етнопроєкту  «Баба Єлька».

Один із вінків зовсім маленький, вочевидь, зроблений для юної дівчини. За словами Інни, вінок – це такий собі знак, що до дівчини можна женихатися, бо це символ цноти і що дівчина ще незаміжня.

Тому сучасну моду одягати вінки на свята незалежно від віку, вона назвала шароварщиною і кітчем. За її словами, за нашими звичаями віночки можуть носити дівчатка шкільного або дошкільного віку.

«А якщо хтось забажає виходити заміж у традиційному восковому вінку, то його можна взяти на прокат в Етнолаболаторії  «Баба Єлька», - зазначила Інна Тільнова.

Вона переконана, що мода на воскові вінки відновиться. В Етнолаболаторії зберігаються як автентичні, так і відтворені за їхніми зразками.

Під час заняття учасниці вчилися робити бутоньєрки, які були прикрасами у молодого та молодої. Їх створювали з провощеного паперу, дротиків, воску або парафіну.

Майстриня з воскування Наталка Юрченко родом із села Підвисоке колишнього Новоархангельскього району. Воскування вона називає магією.

«Коли починаєш працювати з воском, це неймовірне відчуття. Поки не спробуєте, ви не відчуєте цього. Ви побачите, як він перетворюється, як він застигає на квіточці, на листочку. І так відпочиваєш душею і переключаєшся на приємне. Я бачила такі вінки у бабусі своєї подруги. Їх зберігали як оберіг. У моєї мами зберігся ще «совєцкий» вінок, він мені здавався найкращим. І я мріяла виходити заміж у такому, але виходила у китайському. Добре, що зберегла мамин, але хотілося б мати і від інших поколінь нашої родини».

Тепер Наталя сама відтворює вінки, які могли носити жінки з її роду в далекому минулому. На створення одного такого вінка, якщо щодня виділяти по години-дві, може піти кілька тижнів. Вона показала автентичний вінок, якому понад сто років і відзначила його відчутну вагу.

«На такий весільний вінок треба багато часу й наполегливої праці, бо в одному такому віночку 340 восковин. До вінків йшла бутоньоєрка. В декого були пишні, в сучасному виконанні вони скромніші. Зберігається основний посил, більша квітка - всередині, як акцент, далі пружинки, восковички. Сьогодні кожен із вас став майстром своєї бутоньєрки», - зазначила Наталя.

Учасниця майстер-класу, пані Наталя, приїхала до Кропивницького з Волновахи у 2022 році, її син зараз воює на Донеччині.

«Побачила оголошення, що буде такий майстер-клас, зацікавилася, вирішила прийти», - розповідає жінка. – «Уже все зробили, а розходитися не хочеться».

Так, після фото на пам'ять, учасниці цікавилися, чому буде присвячений наступний майстер-клас та коли відбудеться.

За словами господинь «Творчої майстерні», на наступному занятті, 26 лютого, вчитимуться традиційній вибійці. Майстер-клас проведе засновник творчої майстерні «Будяк кучерявий» Костянтин Данильченко.

Проєкт реалізується на базі Етнолабораторії «Баби Єльки» за підтримки Фундації ЗМІN та за сприяння ГО «Спільна дія».

Текст Наталі Кривошей. Фото Наталі Кривошей і Наталі Андріянової