“Баба Єлька” презентувала 10 серію документального фільму, присвяченого Голованівщині

Громадська організація «Баба Єлька» продовжує зберігати та передавати нам пам'ять про минуле. У новій, вже десятій серії документального серіалу, творча команда поспілкувалася зі старожилами двох сіл Голованівської громади - Троянка та Журавлинка.

Серія розпочинається зі знайомства з фольклорним гуртом «Надвечір’я» з села Троянка. Його голоси та пісні відлунюють давні традиції, що досі живуть у серцях місцевих жителів.

Три війни й голод

А далі було знайомство з Тамарою Журавель, 1939 року народження. Історія її сім'ї, яку розлучили війна та зрада, нікого не залишить байдужими. Вона досі зберігає весільний рушник своїх батьків, якому понад сто років — реліквія її родини. Проте мамі він не приніс жіночого щастя. Томі було лише кілька місяців, як почалася радянсько-фінська війна. Тато пішов воювати. Тоді Червона армія пішла війною проти Польщі, слідом почалася Друга світова війна. Батько спочатку писав листи, а потім перестав. Мама довідалася, що він зійшовся з іншою жінкою. Після війни вона навіть приїжджала до них і пропонувала мамі віддати дітей, однак та відмовилася. Вперше батька Тамара побачила в сім років, у 1946-му, коли він приїхав до них у Ємилівку. Та згадує про ту зустріч неохоче, бо чоловік без дозволу матері забрав двох старших братів.

"Мама кинулася до сільради, там їй сказали, що нічим не можуть допомогти, бо він їхній батько", - розповідає Тамара Миколаївна. - "Але я не знаю, чи вижили б ми, якби хлопці були вдома. Бо в 47-му ми так голодували".

Селяни, за її словами, ходили до колгоспної ями, там збирали гнилу картоплю і з неї примудрялися робити оладки. Не цуралися й бур'яну, їли цвіт акації.

Попри батькову зраду, брати не зрадили маму і сестру. Втекли з Литви й повернулися додому.

«Півтора місяця добиралися. Міліція їх знімала з поїздів. Прийшли голодні, чорні, але повернулися», — згадує жінка.

Наступного разу вона вже побачила батька дорослою, він приїхав до села, пропонував їй поїхати з ним до Литви, обіцяв допомогти вступити там до інституту. Але Тамара відмовилася.

Правнуки були на його могилі, присилали фото, але вона видалила його. Надто боляче згадувати про батькову зраду.

Журавлинка: голубці та трохи магії

Наступною зупинкою знімальної групи стало село Журавлинка. Її жителька Лілія Савчук поділилася спогадами про гучні весілля на триста гостей, про дитинство на печі й рецептом голубців із рисом та пшоном.

«Ми виростали на печах, бо батьки на роботі, а ми самі — лякали одне одного», — сміється жінка.

В цьому ж селі живе і Любов Сандул, 1942 року народження. Жінка зберігає знання, які отримала від своєї мами — цілительки. Вона розповіла, як мати передала їй свій дар.

"Мама написала список, як і чим лікувати, що як робити. Та сказала, що поки не вмре, в руки його не брати. На 40-й день після смерті, коли всі поз'їжджалися на поминки, брат мені цей список урочисто вручив", - розповіла баба Люба.

Каже, що лікує рожу,  "досадняк" (це так вона називає переживання), пристрасть до горілки, суче вим'я, зубний біль, а також відробляє шкоду.

Цілителька викачує пороблене яйцем. Каже: якщо яйце чисте — то й людина здорова. А якщо, бачить, що людині пороблено — віддає собаці, «щоб вигавкала» і далі не пішло.

Буває, що звертаються, щоб дізнатися долю.

"Та я ж не Господь Бог", - каже бабуся. - "Приходила жінка, в якої чоловік пропав безвісти. Я їй кажу, що нічого не бачу. Тільки туман якийсь. А потім зрозуміла, що то дим. Чоловік підірвався на танку".

В перервах між спілкуванням із місцевими жителями Світлана Буланова та Світлана Листюк фотографували мовчазних свідків минулого - старі покинуті хати. Адже за кілька років їх уже не стане.

"Ці матеріали допоможуть розповісти молоді про наші традиції, які живуть саме в селі, прищепити їм любов до них і повагу", - каже Світлана Листюк.

Тим часом "Баба Єлька" відновила експедиції Кіровоградщиною, під час яких сільські бабусі відкривають душу свого села і дають смогу торкнутися минулого, яке непомітно для багатьох із нас зчезає з матеріального світу і залишається спогадом. Який також зчезне без наших зусиль.