Світлана Буланова: «Баба Єлька» - це вже не проєкт, а просвітницький рух

Унікальна розмова днями відбулася на YouTube-каналі Community House - двох дослідників, які зберігають і переосмислюють українську традицію. Це Максим Трубніков — заслужений вчитель України з Одеси, викладач мистецтва, лідер гурту «Друже Музико» та реконструктор кобзарсько-лірницької традиції, а також кропивничанка Світлана Буланова — співзасновниця фольклорно-етнографічного проєкту «Баба Єлька» і засновниця етногурту YELKA. Хоча, як зауважила Світлана, це вже не проєкт, а просвітницький рух.

- Я вже трішки заплутався у ваших проєктах і напрямках, тож розкажіть про них самі.

- Я співзасновниця проєкту “Баба Єлька”, який вже, мабуть, можна назвати не просто проєктом, а фольклорно-етнографічним просвітницьким рухом. Ми працюєм на Кропивниччині, їздимо селами й записуємо все, що нам розповідають про справжню традиційну культуру нашого краю її носії.

- Цей фоліант "1000 пісень Баби Єльки" - пісенник. Ми бачимо тут і нотний запис, і тексти, і все так дуже і дуже щільно пронумеровано, є QR-коди, які ведуть на відео з піснями у виконанні жителів області. Це ваша праця?

- Це командна робота. Я взяла на себе сміливість очолити напрямок, який пов'язаний з традиційним співом. І вся робота з піснями лежить на мені. Це запис пісень від носіїв в експедиціях. Потім по приїзду - розшифровка тексту з аудіо і відео. І вже робота подальша з цією піснею спільно з науковицею Інституту фольклористики та етнографії імені Рильського НАНУ Людмилою Олександрівною Єфремовою. Це потужна етномузикологиня, яка всі ці тисячу пісень опрацювала, транскрибувала в ноти, пожанрово класифікувала, зробила дуже потужний аналіз та передмову до книги.

СВІДКИ МИНУЛОЇ ЕПОХИ

- До речі, який середній вік ваших респондентів?

- Найчастіше ми працюємо з людьми, які народилися в 20-х 30-х і 40-х роках минулого століття. Це ті, які застали минулу епоху.

- Ого, так їм по 80-90 років...

- Так, і вони не тільки співають, а й розказують про традиційні танці, про те, як вони пережили різні історичні періоди. Часто це страшні часи для українського народу. Також розповідають про різні види традиційного мистецтва на камеру і печуть хліб, і вишивають, і показують, який у них побут.

- Що найчастіше ваша команда фіксує в експедиціях?

- Ми фіксуємо традиційні танці, кулінарні діалекти, дивимося старовинні фото, їхніх дідів і бабів, як вони виглядали. Наша робота стосується не тільки пісенного напрямку, вона комплексна. Кожен член команди взяв на себе якийсь певний напрямок роботи і працює з ним.

- Коли вперше потрапили у Кропивницький, перше запитання, яке почули, чи смакували вареники з піском. Ми звісно потім їх скуштували. Як я знаю, є окрема книга місцевих рецептів...

- Це один із перших культурних продуктів нашої команди. Називається "Смачна Кропивниччина". І туди ввійшло понад 200 рецептів. Кожен із яких додає цінності цій книзі, бо зафіксований живою мовою, зі збереженням діалектизмів того чи іншого села. Якщо бабуся каже: "Узяли сахарку, мукички на глаз", - так і зафіксовано. І вона ілюстрована фотографіями з експедиції або фотографіями процесу, як ми записували це. Або самих власне страв. Тому також шукайте всі ці наші продукти на нашому офіційному сайті "Баба Єлька", у нас є інтернет-магазин, де можна купити друковану продукцію і не тільки.

- Тобто для того, щоб дізнатися, яка вона - справжня Кропивниччина, достатньо буде зайти на ваш сайт і в одному місці знайти максимум інформації?

- Ми над цим працюємо. Бо всі члени нашого проєкту - це потужні люди. Більшість з них - професійні журналісти, філологи, історики, кандидати наук, які не просто приїжджають у експедиції, щоб пофотографуватися. Вони фіксують буквально все - як бабусі й дідусі говорять, як народжували, як закохувалися, як одружувалися, як вони переживали той чи інший період, яке було дитинство, чи було якесь інтимне виховання, що вони знали про продовження роду, про інтимні стосунки, про гігієну жінок, про пологи, про бабок-повитух, про бабок-шептух, як лікували травами, чи якісь були інші варіанти лікування на селі. Питаємо про одяг, що одягали вони, і що вони пам'ятають про одяг, наприклад, їхніх бабусь. Це цікаво, почути, наприклад, якщо наша респондентка 30-го року народження, то уявіть, якого року народження була її баба. І нам дуже важливо запитати про її предків. А ще краще подивитися на світлинах, які зберігаються в їхніх альбомах. І вони нам витягують, показують ці фотографії. І для нас самих відкривається цілий світ, як виглядали наші предки.

ЯК "БАБА ЄЛЬКА" ЗНАЙШЛА ПРОТИОТРУТУ ВІД СПОТВОРЕНОГО УЯВЛЕННЯ ПРО НАШИХ ПРЕДКІВ

- Давайте про однострої...

- Та є величезна кількість різноманітних стереотипів, нав'язаних знов таки далеко не самими українцями. Нав'язаних абсолютно вороже налаштованими країнами проти нас.

- Я бачу по вашому зовнішньому вигляду і знаю про ваше дослідження, що, виявляється, не все так або зовсім не так.

- З 2018 року в експедиціях кожен почав відкривати для себе цілий світ і знаходити протиотруту проти міфів, як виглядали українці. Адже найчастіше ми бачили на офіційних культурних заходах у закладах культури жінок, у якихось величезних і трошечки страхітливих віночках, зі штучних несправжніх квітів, достатньо строкаті, в однакових фабричних вишиванках. Ще в чомусь подібному. Ось таке кліше, яке передавали нам впродовж всієї радянщини. Так, українець в фільмах чи мультиках був спотворений, виглядав як така низьковартісна пришелепкувата людина, яка не може жити без сала і самогона. Насправді українці були зовсім інші. І ми це бачимо з командою в кожній експедиції. Що українці умовно 100 років тому, там у кінці ХІX початку XХ століття, найчастіше на світлинах одягалися в дуже елегантне, дорого пошите вбрання. Це була така шляхетність в кожній деталі! 

І зараз ми з командою почали детальніше займатися відтворенням традиційного одягу. Ми почали закохуватись в це вбрання, почали собі кожна підшивати там десь спідничку за традиційним кроєм, десь корсетку, аксесуар додати з якоюсь вишивкою. А потім у нас з'явилася ідея запустити проєкт, який ми пізніше назвали "Баба Єлька мода". І ми почали відшивати, залучивши кілька майстерень з Кропивницького і з інших міст України, репліки на традиційне вбрання притаманне жителям Кіровоградщини. Ми комплексно підійшли до цього питання і майже з кожної експедиції, а в нас уже відбулося 116 виїздів у 125 населених пунктів, ми щоразу щось привозимо, окрім старовинних світлин. Ми випрошуємо у наших респондентів або на щось обмінюємо, ніколи з пустими руками не їдемо. Насправді ми так само намагаємося дати щось цим людям духовно. У нас є ціла серія світлин після кожної експедиції, бо з нами їздять професійні фотографи й відеографи. Люди себе можуть бачити потім у соціальних мережах. Ми відкриваємо їх для світу, розказуємо про цих людей, популяризуємо.

ЯК АНАСТАСІЯ ЗЕЛЕНЬКО ВІДКРИЛА ПІСНЮ "А В НАШОГО ШУМА" ЩЕ ДО ЄВРОБАЧЕННЯ

- Там була якась історія про бабусю, яка майже сама жила в селі...

- Я думаю, що це ви маєте на увазі Настю Павлівну Зеленько. Світла їй пам'ять. Ця народна співачка заспівала для нашого проєкту понад 100 пісень і вони ввійшли в збірник "Тисяча пісень "Баби Єльки". В нас багато респондентів було потужних таких і дуже відкритих для проєкту, які постійно нам щось згадували і співали. Настя Павлівна в 2022-му році, на жаль, покинула цей світ. А була вона 39-го року народження. Жила у селі Розумівка Олександрівської громади майже в лісі. Позаду хати ліс, попереду хати ставок, верболози. В неї не було родини, за нею приглядала соціальна працівниця від сільської ради. І ми в одній з експедицій з нею познайомились і вирішили потім ще і ще до неї приїжджати, бо бачили, що вона дає автентичний пісенний матеріал і дуже багато усної історії. І от, в одній з експедицій записали низку пісень, серед яких була "Сіє-віє конопелечки" або "Шум", як у нас називають.

- Це ви записали, в якому році, в 2018-му?

- Так.

- А на Євробаченні цей "Шум" з'явився, здається, в 2021-му?

- Я зараз хочу розвіяти міфи про традиційний спів і обрядовість. Бо люди думають, що от саме цей варіант пісні з Євробачення єдиний. Звісно, кожне село і кожна область співали веснянки.І варіації "Шумів" могли звучати і на Чернігівщині, і на Поліссі, і на Полтавщині, і на Черкащині, і на Кіровоградщині. Ми свій варіант записали від Насті Павлівни, виклали його на нашому офіційному YouTube-каналі. І так співпало, що в той час гурт «Go_A» везе схожу веснянку на Євробачення.

- І коли люди почали шукати першоджерело цієї народної пісні, то знаходили саме на вашому каналі...

МИ НЕ ЗАКРИВАЄМО НАШІ АРХІВИ В ШУХЛЯДИ

- Я от до чого веду… Унікальність нашого проєкту і діяльності в тому, що ми все записане в експедиціях швидко опрацьовуємо і викладаємо для широкого загалу. Ми не сідаємо зверху на наші талмуди й архіви, ми не закриваємо наші архіви в шухляди. Наше завдання - викласти це, щоб на рівні кліка мишкою з усіх чайників, радіоприймачів, тіктоків кожен міг узяти те, що йому необхідно. Пісні "Ой, там на горі", "Конопелечки", "Посіяла огірочки" і "Ой, на горі млиночок", щоб бачили і чули в традиційному варіанті й потім осучаснювали, надавали нового звучання. Щоб ці пісні вже звучали новими сучасними голосами.

Етнолабораторія "Баба Єлька" - це таке осердя нашого проєкту, офіс-музей, місце зустрічей і концертний майданчик. У нас там зберігаються ті речі, які ми привозимо з експедицій. Велика колекція рушників, традиційних сорочок. 

Це центр Кропивницького, поруч Театр Корифеїв. Можна прийти і відчути, як то кажуть, помацати, пофотографувати і зафільмувати. Все це такий собі інтерактивний живий музей. 

Ось, там у нас відбуваються такі активні зустрічі з молоддю, з хлопцями і дівчатами різного віку. І от ми включаємо під час наших таких майстерок співу і традиційних танців запис з експедиції, де бабуся чи дід, чи гурт співають. Ми слухаємо, вдивляємося, як вони дихають, як вони проспівують ту чи іншу фразу, текст і намагаємося максимально за ними співати, співати, співати. Тобто відтворити цей спів.

- Ще хотілось би кілька слів почути про те, що співали не просто стоячи, але трішечки щось в цей момент і творили ніжками й тулубом. Знаю, що ця царина теж досліджується вами і не тільки досліджується, але й дуже широко популяризується.

- Так ще в жодній експедиції нам не сказали наші респонденти, що вони окремо співали, окремо танцювали. Якщо вони танцювали, то не  мовчки, а ще й приспівували. І у нас до збірника пісень ввійшов цілий пласт приспівок до танцю. Це і приспівки до карапету, і до безлічі польок, і до краков'яка.Тобто це все було між собою поєднано. І ми розвіюємо ці дурні стереотипи про те, що все українське традиційне - це смішне. Бо на сцену вийшли, вибачте, лісопетні батальйони. При всій повазі, але це зовсім інша культура. А оте традиційне, багатоголосе не показували. Той самий традиційний танець - чи то козачок, чи то гопачок, побутовий так само заховали і почали показувати уже більш таку професійну академічну культуру.

- Дійсно, от даєшся диву, наприклад, коли дивишся гопак у виконанні ансамблю імені Вірського. Та як так можна танцювати? Ну, невже кожен українець міг ото так підстрибнути?

- Професійні хореографи в свій час їздили в експедиції селами і записували народні танці, побутові, а тоді вже їх як професіонали опрацьовували. Надавали їм уже такого огранювання, якого вже просто без спеціальної, спортивної в прямому сенсі цього слова, підготовки, ти і не зробиш. Раніше все це було на інтуїтивному рівні. Наші предки ті танці танцювали. Забавляли оцими забавляночками дітей. Вони співали їм колискові. Вони співали один з одним і танцювали, коли проживавали важкі часи. Це була така ще й ментальна робота 100 років тому. А ми зараз ці інструменти використовуємо і хочемо ці пісні, які ввійшли в збірник, зокрема, великий пласт дитячого фолькфльру, запровадить в роботі з дітьми. Бо це наша найосновніша цільова аудиторія. 

Ми почали зараз з командою створювати таку скриньку "Баби Єльки" для освітян, в яку ввійшов пісенник дитячого фольклору - колискових, забавлянок, обрядових пісеньок. Плюс туди ввійдуть флешки з відео, де я розкажу про спів, колега про ці ж хороводи й традиційні танці, які дітки можуть танцювати. У нас є в команді майстер, який відроджує такий традиційний вид мистецтва як вибійка. Він проведе майстер-клас вибійки і діти будуть знати, що це таке і самі будуть цим займатися. Ми відроджуємо зараз в партнерстві з писанкаркою Іриною Михалевич традиційний вид писанкарства, притаманний Кіровоградщині. Все це так само буде в ознайомчому ролику. В нас будуть ігри, пазли, інтерактивні речі, які використовуватимуться під час уроків народозна, мистецтва. Але перед тим, як ми це все почали робити,  зібрали у нас в Етнолабораторії вчителів і спільно обрали матеріал. Бо вони ж працюють з дітьми, вони кваліфіковані і кажуть: "Ага, оцей "Шум" буде важкий поспівати дітям, а оцей легший".

- Пані Світлано, дуже дякую, що сьогодні ми мали таку коротесеньку зустріч, але настільки наповнену, що навіть я не знаю розміри цієї скрині Навіть уявити собі важко.

- Дуже дякую вам за вашу творчість. Запрошуйте ще.

Текст Наталі Кривошей