Полька, яблучко, карапет: яка вона - танцювальна спадщина Кропивниччини

Танець - така сама невід’ємна частина культури, як пісня, кухня чи вбрання. Саме тому у майбутньому виданні «Сто експедицій “Баби Єльки”. Етнографічне обличчя Кропивниччини» окремо розповідатимуть і про танцювальну спадщину краю. На сторінках книги з’являться полька, яблучко, краков’як, карапет, падеспанець, коробочка, зайчик та інші традиційні танці, які команда проєкту записувала під час експедицій селами Кропивниччини.

Над цим напрямком команда “Баби Єльки” працює разом з з волонтеркою проєкту та хореографкою Наталею Ковальчук. Саме вона допомагає не лише фіксувати танці, а й осмислювати, як доступно розповісти про них у книзі.

“Танці не могли не потрапити до цієї книги, бо в кожному селі, в яке б ви не поїхали, чи в кого б не запитали про те, чи танцювали туті, ви у більшості випадків почуєте відповідь: “О, ще й як”. Танець - невід’ємна частина життя і культури українців”.

За освітою Наталя - вчителька початкових класів і хореографії, випускниця педагогічного університету. Вона розповідає: у певний момент дедалі чіткіше відчувала, що її особливо захоплює саме традиційна хореографія. Але хотілося не лише вчити сценічні постановки, а й побачити живе виконання цих танців, дійти до самих витоків, які є джерелом для народної творчості.

Утім, у студентські роки знайти таку інформацію було непросто. Бракувало і методичних матеріалів, і відео, де можна було б побачити звичайні побутові сільські танці - ті, що стали основою для народно-сценічного мистецтва. Під час навчання не було й експедицій областю, під час яких можна було б особисто познайомитися з місцевими жителями, почути їхні історії й перейняти танцювальну культуру безпосередньо від носіїв.

“Це все було дуже захопливо для мене, тому я почала шукати, як і де можна знайти таку інформацію. Так я натрапила на сторінку київської школи танців ансамблю “Божичі” й мріяла про те, щоб і в Кропивницькому була така сама ініціатива. Виявилося, що вона є, це проєкт “Баба Єлька”, який займався саме  “польовими” експедиціями регіоном. Я звернулася до команди й закинула їм ідею, що було б добре організувати у Кропивницькому вечір традиційних танців, де кропивничани й гості міста змогли б познайомитися з цим культурним напрямком, а також що цікаво було б побачити закулісся експедицій проєкту”.

Невдовзі команда “Баби Єльки” організувала свій перший аукціон, у якому розігрувалося одне місце в машині на експедицію в село Голикове у 2020 році. Для Наталі це стало шансом, якого вона давно чекала.

“Місце у першу експедицію в житті я купила за 400 гривень. Ми розговорилися з дівчатами Інною Тільновою та Світланою Булановою, я розповіла їм про свою мрію, про любов до танців. Так ми зрозуміли, що маємо спільні інтереси, почали спілкуватися. І через деякий час “Баба Єлька” познайомилася в селі Копенкувате з сільськими музикантами, які могли показати виконання місцевих танців. Мене запросили поїхати разом із командою в другу експедицію - вивчити ці танці для того, аби в подальшому таки зробити великий вечір традиційного танцю у Кропивницькому”.

Саме тоді «Бабі Єльці» вдалося записати близько десяти танців: польку - класичну та на два боки, “на грудь”, падеспанець, краков’як, карапет, зайчик. Наталя каже, що до того лише чула про багато з них, але ніколи не танцювала їх.

Паралельно вона ще активніше почала займатися самоосвітою, зокрема їздила до літньої фольклорної школи “Божичів” у Космачі. У той період танці почали відкриватися для неї зовсім по-новому.

Хореографка пригадує: тоді особливо гостро відчула, що танець - це дуже багатогранний організм, який, здається, неможливо осягнути до кінця.

З часом ця зацікавленість переросла не лише в дослідження, а й у популяризацію традиційного танцю в Кропивницькому. Коли проєкт “Баба Єлька” святкував триріччя, цю дату вирішили відзначити, танцюючи просто неба в самому серці міста. Оскільки основою традиційних танців є музикування, до заходу запросили справжніх сільських музик та друзів проєкту: бубніста у третьому поколінні Григорія Нечипоренка та художнього керівника аматорського фольклорного ансамблю «Перевесло» Анатолія Форманчука, які спеціально приїхали з села Копенкувате.

“Музики грали, а ми просто неба на центральній вулиці міста вчили всіх охочих традиційних танців. Для міста це було щось нове і незнайоме, як якась екзотика. Хтось узагалі не знав, що таке традиційні танці, й ніколи не бачив їхнього виконання, хтось бачив, але соромився спробувати самостійно, а для когось це була можливість згадати молоді роки. Той вечір став поштовхом створити школу традиційних танців у Кропивницькому, тому що нам почали писати в особисті повідомлення із запитом на це”.

Так, на базі Етнолабораторії “Баба Єлька” у Кропивницькому з’явилася перша школа традиційних танців, де щосереди Наталя Ковальчук навчала всіх охочих. За її словами, поступово цей напрямок став досить популярним: люди зрозуміли, що народний танець не існує виключно на сцені, його можна освоїти й виконувати самостійно.

Після початку повномасштабного вторгнення школу, яка вже мала сталу аудиторію, вирішили переформатувати у відкриті майстер-класи. Так вдалося залучити нових відвідувачів і продовжити знайомити людей із традиційною танцювальною культурою.

Сьогодні Наталя бере участь у фіксації танцювальної спадщини під час експедицій “Баби Єльки”. Вона пояснює: ідеально, коли вдається не лише почути про танець, а й побачити, як його виконують респонденти. Проте через поважний вік старожилів це можливо не завжди. У такому разі особливо важливими стають емоції та усні історії, пов’язані з танцями.

Кожна деталь тут може бути цінною: коли саме танцювали той чи інший танець, за яких обставин, хто грав, чи були окремі танці для дітей, молоді або старших людей.

“Якщо нам щастить і респондент чи респондентка готові показати виконання танцю, то зазвичай я стаю як партнер, і ми пробуємо відтворювати його разом - аж поки дідусь чи бабуся не скажуть, що нам вдалося. Якщо це танці імпровізовані чи сольні, наприклад гопачок чи козачок, то ми записуємо так, як показують, а вже потім вдома  я передивляюся матеріали з експедиції і пробую самостійно відтворити кожен рух”.

Для Наталі танець - це не лише про рухи тіла. Це ще й про великий спектр емоцій, тому, на її думку, важливо спершу побачити автентичне виконання - те, що є природним для людей і передавалося з покоління в покоління, аби по-справжньому зрозуміти той чи інший танок. З цієї причини перед початком майстер-класів відвідувачі спершу знайомляться з відеозаписами, а вже потім розбирають танець і пробують відтворити рухи.

Хореографка звертає увагу і на те, що один і той самий танець може побутувати в різних регіонах, але мати локальні особливості.

Наприклад, краковяк чи карапет можна зустріти в багатьох областях, зокрема і на Кіровоградщині. Водночас в кожному населеному пункті по-різному компонують  набір фігур, притаманних традиційному танцю, завдяки чому виходить інший варіант танцю, який побутує саме в цьому селі. 

Як приклад вона наводить польку-липнящанку, яку вдалося записати в селі Липняжка. Можливо, вона має схожі елементи з іншими варіаціями, але саме такий варіант записали вперше, і більше по області він не траплявся.

Особливістю танців степової частини України Наталя називає розлогі, широкі рухи, які потребують  багато простору. Часто їх танцювали на степку або вигоні. Ноги в танці виконують роль амортизаторів, тому  рухи пружинисті і м'які. 

Найчастіше в селах вдавалося записувати по три варіанти польки, а також карапет, краков’як, яблучко, падеспанець, коробочку, нарєчєньку. Наталя додає, що окремі фольклористи вважають деякі з цих танців такими, що мають російське походження. Але, за її словами, якщо глибше дослідити це питання, то можна побачити: рухи цих танців - це українські переосмислені мотиви.

“Мета “Баби Єльки” - зафіксувати танці, які побутували на тій чи іншій території Кропивниччини. Ми не можемо пропонувати респондентам розповідати тільки те, що буде зручним, або намагатися переписати на свій лад їхні спогади. Такі танці були - ми їх фіксували, і саме в такому первозданному вигляді вони й потраплять на сторінки книги, над якою нині працює наша команда”.

У процесі роботи над виданням «Сто експедицій “Баби Єльки”. Етнографічне обличчя Кропивниччини» стало зрозуміло, що танці потребують особливого способу подачі. Саме тому у книзі вони з’являться одразу у кількох форматах: як живі історії респондентів, як фахові описи рухів і схем, а також як відеододатки через QR-коди.

“Вирішили, що в основній частині енциклопедії танці будуть представлені через пряму мову респондентів - у форматі історій, пов’язаних із танцювальною традицією того чи іншого села. Так не фаховим читачам буде легше зрозуміти й познайомитися з танцювальною спадщиною регіону.  А наприкінці книги виділимо кілька сторінок і для більш професійного опису. Там плануємо подати потактові пояснення рухів, схеми-замальовки, а також QR-коди з посиланнями на відео, де танці виконують самі носії традиції. До цього додатку увійдуть карапет, падеспанець, полька-липнящанка, шум-хоровод, зайчик, коробочка, яблучко і річечка”. 

Так книга не лише зафіксує танцювальну спадщину Кропивниччини, а й дасть змогу побачити її наживо - такою, якою вона дійшла до нас від носіїв традиції.

Насамкінець Наталя додає: через те, що енциклопедія охоплює багато різних напрямків, далеко не всі зібрані танцювальні матеріали вдалося вмістити до цього видання. Саме тому вона мріє про наступну книгу, присвячену винятково танцям Кропивниччини.