Великі три яри

      На початку грудня 2025 року ми побували у селі Великі Трояни Благовіщенської громади. Спокою нам не давала інформація про Євдокію Мельник, яка влітку відсвяткувала сторіччя. Через друзів із цього села (так-так, у баби Єльки є друзі чи не в кожному селі) знайшли контакти доньки Євдокії Феофанівни, а ще домовились про інтерв’ю з 86-річною Катериною Сатановською. І на світанку вирушили в обійми Східного Поділля – у найзахідніший район Кіровоградської області – Голованівський. 

        Кажуть, що назва села походить від словосполучення "великі три яри", яке через помилку або через іншу причину трансформувалось у "Великі Трояни". Згодом ми пересвідчились - село і справді пронизане ярами та кам'яними виступами, які додають до пейзажу особливого шарму і таємничості. 
         Першою, хто зустріла нас у Великих Троянах, була красива, хоч і дуже стара й майже зруйнована глиняна хатина під очеретяною стріхою. Скільки їй років? Хто в ній міг жити? Сині вікна мовчали, двері - на замку, та ми обмацали очима кожну шпарину, спіймавши ту саму емоцію, яку не завжди ловимо в експедиції. (Це відчуття, ніби ти потрапив у потойбіччя. Для цього має бути похмура погода, майже-рідні-люди поряд і достатньо часу, щоб відчути саме ТОЙ момент). 

«Аби я годна вам усе розказати»

Євдокії Феофанівні Мельник (у дівоцтві Гладка) цього року відзначила столітній ювілей. Попри поважний вік, вона кілька годин поспіль розмовляла з нами і навіть наспівала кілька пісень. Ледь до танців не дійшло!  
Євдокія Феофанівна народилась у Великих Троянах у "богомільній" сім’ї. Її дід Михайло Юрченко 1853 р.н. (по маминій лінії) був церковним старостою на сім сіл. Разом із дружиною Ликерією змогли дати освіту усім 14 дітям. Колективізацію сприйняв зі смиренністю - віддавши до колгоспу землі, худобу та реманент, аби зберегти життя родини. 
"Їх не розкуркулювали, бо вони були дуже грамотні і вони начитались, навчились так, що воно повинно бути таке. Якщо сказали, шо буде колгосп, то дід зразу пішов у колгосп. А люди сердились, що він виступив. А він: ідіть, бо я йду і віддаю всьо хазяйство. Землю і всьо, шо в його було віддавав колгоспу", - переказує історію свого роду Євдокія Феофанівна. 
Тих, хто пручався нововведенням, виселяли з хатів. Одна з родин - родина Гаврила Юрченка. У його хату вселились комсомольці... 
Євдокія Мельник нині проживає разом зі своєю донькою Людмилою. Попри зайнятість, пані Людмила погодилась нас прийняти і стати таким собі перекладачем між нами і мамою. Хоча досить швидко ми знайшли тональність голосу, при якій бабуся Дуся нас почула (просто додали гучності) 
У сучасному будинку в с.Великі Трояни для Євдокії Феофанівни облаштована кімната саме так, як вона захотіла - з білими побіленими стінами, з шифанєром, в якому складені хусточки, рушнички і отрєзи (самі розумієте, для якої нагоди) і з віконами, з якими Євдокія Феофанівна йшла заміж у 1943 році. 
Молодий приїхав за молодою з духовою музикою. 
"Жиніх приходит, стоїт коло дверей, а нівесту виводят до жиніха. Вони рукаються. А тоді вже сідали на машину, підвезли до церкви, у церкві вже батюшка і певчі встрічають, запрошують молодих до церкви. У церкву заводять і батюшка вичитує. А тоді благоловляє, а певчі співають". 

На весіллі грала духова музика, молодий приїхав забирати молоду із сестрою та світилкою.  "У нього світилки, а в мене - дружки. Світилка - така зробляна як букет із зілля і там свічка. І коли вечерають чи гобідають молоді, то світилка тримає цю трійцю, а свічка горить, то вона називається "світилка". Як сядуть за стіл, усядуться... Це ж таке діло, шо може погасити - крутитися. Всілися всі, та й світять свічку і світилка стоїть усю вечерю усю вечерю із свічкою".
За спогадами Євдокії Мельник, у Великих Троянах наприкінці ХХ століття була велика дерев'яна церква, проте її будівля згоріла (свідком пожежі була мама Євдокії Феофанівни Килина 1896 р.н.). Наступну будівлю зруйнували за радянських часів - на хвилі антирелігійної кампанії. 

"Построїли другу під іменем Дімітрія. Але коли я була в четвертому чи третьому класі, її валили. Боооже! Такий великий трос прив’язаний і трактор тягнув. То той трактор аж отако підіймався, коли тягнув. І таки зірвав. Нінин чоловік був на тракторі, три роки перед смертю не ходив і плакав, що це ж він не став на ноги. Каже: "Може ти щось прогрішив, що такий мучений? - Валив церкву, але ж мене заставили, я не сам", - згадує жінка.

Під час ексепдиції поповнили наш пісенний архів ще однією версією "Маланки" з Великих Троянів. Ось яку заспівала нам бабуся Дуся: 

Ой учора із вечора
Пасла Маланка два качура. (2)*
Ой пасла, пасла, загубила,
Шукаючи заблудила. (2)*
Заблудила у чисте поле,
Там де Василько плужком (г)оре. (2)*
Ой (г)оре, (г)оре, завертає,
На Маланочку поглядає.(2)*
На Маланочку задивився,
Їму плужечок поломився. (2)*
-Васильчику, мій чепчику,
Посію тебе в городчику. (2)*
Буду тебе шанувати,
Щовечіра поливати. (2)*
Щовечіра поливати,
Щосуботоньки проривати. (2)*
Щосуботоньки проривати,
За русу косу затикати. (2)*
За русу косу затикати
Та й до церковки прохажати. (2)*
Добрий вечір!
*- другий рядок кожного куплету повторюється двічі

А ще в житті сторічної Євдокії Феофанівни був один випадок, який вона запам'ятала на все життя.
Якось мама наказала Дусі нарвати свиням бур'яну. Дівчинка виконала мамине завдання, та раптом її увагу привернуло кабачиння з кабаками, яке плелось по муру. Роздивляючись його, вона зустрілась очима зі старим бородатим дідом. Вони злякались один одного, дівчинка мерщій побігла додому і розказала про це тітці, а потім мамі. Обидві жінки накричали на Євдокію, пригрозивши: якщо кому-небудь про це розповість, чоловіка, який ховався в бур’янах, розстріляють...

"Ховався він у татової сестри в розваленому мурі. А мама мене послала бурану нарвати свиням. Я пішла нарвала того бурану, але дивлюся, кабачиння висить з кабаками. Ну, побачила, треба ще побачити, як це воно так росте, шо воно на мурові росте. Я туди, а там звідти дід. Ой Боже мій! Я злякалася, я його злякалася, а він мене злякався. Іду я до тітки до хати та й кажу: "Тітко, у вас якийсь дід! А він був, ну батюшка, борода... Зарослий такий. Ну вобщем дід. А тітка: "А ти чого туди пішла?", - стала на мене кричати. "А ти знаєш, як ти лиш кому скажеш, то його розстріляють". О-о... А я нікому не скажу, а мамі треба ж сказать. Прийшла додому та й кажу: "Шоб ви, мамо, нікому не сказали, то я б вам би шось сказала... То забожіться, шо не скажете. Тако кажіть: "Шоб моя мама така була здорова, шо нікому не скаже". Мама повторає мої слова. А тоді як стала на мене кричати: "Ти чого туди пішла?". А я думаю, щоб була знала, то була б нікому не сказала, шо я бачила. Чого ви всі кричите? Ніде я не була і нічого не бачила...", - згадує Євдокія Мельник.

       Через багато років цей монах приїхав до Великих Троянів, щоб обвінчати Євдокію і її чоловіка під час весілля.
       Ще одним скарбом, який ми отримали від Євдокії Феофанівни, стала колядка "В славнім граді Віфлиємі» (її ви вже можете послухати на нашому каналі в Youtube)

В славном граді Віфліємі
Настала новина,
Матір Божа й у віртєпі
Породила сина. (2)*
Над віртєпом воли й осли
Стояли, дихали.
Уступілі, поклякалі,
Богу честь отдалі. (2)*
Ангел з неба й упівночі
Пастирям явився.
Сказав: «Ідіт до віртєпу,
Христос народився!» (2)*
Пастирі йшли, дари несли,
Барана живого.
Дарували Суса Христа,
Новорождєного. (2)*
Добрий вечір!

Катерина Сатановська: спогади про весілля, Великдень і молодість...

          Катерина Пилипівна Сатановська (у дівоцтві Мельник) 1940 р.н. багато років працювала завідувачкою в дитячому садку. Вона з легкістю погодилась показати нам свій домашній альбом із фотографіями. З особливою прискіпливістю та увагою роздивлялись весільні фото: вбрання наречених, коровай або інші хліби, музикантів, музичні інструменти, їжу на столах (якщо пощастить!). 
        Її майбутній чоловік Юрій Михайлович Сатановський 1933 р.н. двічі сватався до Катерини - першого разу прийшов із парубками та рідним дядьком (батько загинув на війні) і отримав гарбуза - Катя тільки закінчила 9 клас, ні вона, ні батьки не були готові віддавати її заміж. 

"Розсердився, геть і не говорив. А тоді через рік прийшов знову. Ну я тільки 9 клас закінчила, ми зустрічались, про весілля не говорили, а йому було вже 24 роки. Зібрав таких, як сам, а один дядько з ним старий був, хоч би збив. А батька мого ще й заділо. Він дуууже образився, навіть не вітались, я й не думала, що він вернеться", - розповідає Катерина Пилипівна. 

Весілля у Сатановських було традиційним - із короваєм, музиками та танцями.

  
"Коровай пекли чотири жінки, місили тісто, квіточки там виробляли, садили в піч. Перший коровай не вдався, то другий робили. Казали, шо не вдався коровай, то може не вдатися життя. Але нічого, добре прожили... Якби тільки чоловік прожив довше (Юрій Михайлович помер 52-річним). 
Від Катерини Пилипівни дізнались, що у Великих Троянах на другий день весілля нареченій вдягали вінок поверх хустки. Так само на другий день весілля батьків, які віддавали молодшу дитину, катали на возику: "Брали тачку, на тачку сипали камінці і катали їх по дорозі. Так прокатають, що вони ще будуть добре пам’ятати. Було таке! Або на колючки які посадять та возять..." 
Цікаво, що на Великдень у Великих Троянах розписували традиційні писанки. Як згадує Катерина Пилипівна, на писанках зображали переважно геометричні фігури: квадратики, хрестики, стрілочки, але траплялись і квіточки. 
Варили яйця у четвер: "Мама казала у четвер варити яйця. Паску пекли у суботу. Вже в суботу вона готова та паска, бо рано в неділю не палилося, ніззя було, зовсім не палили, все готовилось ізвечора.
На Паску готовили бабку, красили яйця, запікали сир, шоб було звечора все готове. Бабку різали, м'ясо з підливкою поливали і так їли. А рано в неділю вже не палили". 

Рецепт бабки: 

«Локшина варилася, відціжували. Пока вона гаряча, я відцідила, туда била яйця і масло кидала. ... Заколотювала. Як яйця в мене було вдосталь, то я робила таке, щоб воно запікалось. Бабка різалась на кусочки, м’ясо тушилось. різали на маленькі кусочки і поливали цією підливкою з м’яса. Хароша бабка получалась».

Розпитали Катерину Пилипівну і про народних знахарок і бабок, що допомогали породіллям. Її молодшого братика приймала баба-повитуха на імя Катерина, а сина лікувала ще одна народна занахарка.

«У нас син дуже хворів, я в Кіровограді була, а в нього такі висипали прищі - як пів горошини по всьому тілі. Я в лікарню ходила, казали, може алергія, моле молоко, може яєць багато... Чоловік тоді навчався, багато молока і яєць у нас не було. Нічого не могли зробити. Ми приїхали додому, він проплакав ніч, другу. Мама каже: "Що ви мучите дитину?". А до бабки не хотів чоловік - він був комуніст. Тоді строго було, він не хотів до бабки. Мама каже: "Як ви собі хочте!". Взяла, понесла до бабки. Бабка його покупала раз, дала травички, ми покупали вдома і всьо зійшло».

    Катерина Пилипівна добре пам'ятає свого діда Павла і бабусю Меланку. Вони були знатними господарями у Великих Троянах - тримали млин та олійню, мали добротний будинок. У 1946 році господарства "не стало". 
- Діда свого я добре пам'ятаю, в нас дід був не куркуль, та середняк.
- Як його звали?
- Мельник Павло Адамович і Мельник Маланка.... По батькові бабусі не пам'ятаю. Я знаю, до 1946 року був у них млин, олійня, те, що крупи робити. Млин був здоровий такий, мололи в ньому люди з усього села і здавали дідові мірчук. А вже у 1946 році, знаю, були жорна такі, що треба руками крутити, ручні. Мені тоді було 5 років, знаю, що його просто не стало, того млина. В них великий такий будинок був, то у другій хаті вони відділили і зробили маленький. А то все забрали - ні олійні, ні млина...», - згадує Катерина Пилипівна.
У 1946 році їй було 5 років. Разом зі своєю 4-річною сестричкою Женею вони збирали на полі колоски. Аж раптом їх побачив «об'єжчик». Верхи на коні, він розрізав повітря навколо переляканих дівчаток, гніваючись, що діти порушили закон. 

"Мама наказувала: дивіться, шоб ніхто не бачив... Кіньми міг хтось їхати, хтось пішки... Ми падали у стерню, ми ховалися так. Один раз ми не замітили, Їхав об’єжчик верхом, він їхав прямо на нас, він під’їхав близько, та коняка копитами б’є, він батогов шмигав, а ми попадали до землі. Він хльостав, ну не вдарив нас. Він видер у нас ті торбинки, порозкидав, викинув і кричав: "Ідіть, шоб я вас тут не бачив".На другий-на третій день до нас прийшли і найшли у нас було зерно. Не було там пів відра, я знаю... кілограми три було пшениці. То казали, що це з колосків і татові дали сім років. Якби тільки дали, вони забрали в нас усе, геть і просо необмолотяне. Приходила комісія. Зразу прийшли кілька душ все описали, а потом приїхали все забрали". 
Щоб не корова, родина не вижила б: "На нашій вулиці жив хлопчик, такий нещасний був. Прийшов приніс у жмені копійочок, просить "продайте мені буряка і картоплі" і брат його пожалів старший. Він витягнув йому буряк і дві картоплини. І він став той буряк їсти. Він поки дійшов, його скрутило, він там десь під забором упав, днів два прожив і помер. А так ходили люди пухлі...»

    Без довгих реверансів: Великі Трояни - одне з найкрасивіших сіл, де ми бували за вісім років за 124 експедицій у 135 сіл Кіровоградщини. Різноманіття оздоблення вікон, стін, фірточок, парканів вражає. Там плитка з виноградами, там - з квітками. Остання хата, повз яку ми проїхали, а потім повернулись, взагалі вразила своєю магічністю. До слова, одним із майстрів, в якого замовляли послуги з оздоблення хати, був місцевий тесля Володимир Сафронович Семко...     

Фото Марієти Величко

Експедицію проєкту «Баба Єлька» у с. Великі Трояни (3 грудня 2025 року) організовано в межах проєкту «Сто експедицій “Баби Єльки”. Етнографічне обличчя Кропивниччини» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.