ЕКСПЕДИЦІЯ В НОВОУКРАЇНКУ: ЖЕЛЄЗНА МАШИНА, ДІЦМАН І СИЛА КОХАННЯ

Новоукраїнка

14 травня 2021 р. 1313

Майже тридцять років у Новоукраїнці бринить «Чиста криниця». Кожна з учасниць цього народного фольклорного колективу привнесла сюди свою історію, свою манеру, та всі вони мають дещо спільне – нестримне бажання зберегти пісню. Саме тому «Баба Єлька» й поїхала до Новоукраїнки.

 

82-річна Валентина Василівна Сугаренко – найстарша з колективу «Чиста криниця». Тихою ходою, з ціпком, вона ледь заходить до причепуреної хатини. Її садять скраєчку, але за мить відчуваємо, що потужний голос цієї бабусі заполоняє все приміщення. 

Їй допомагають Галина Ковалик 1951 р.н.(керівниця), Віра Драган 1948 р.н., Валентина Варьоха 1963 р.н., Віктор Захаров 1962 р.н., Марія Галацька 1946 р.н., Лілія Бузан 1964 р.н., Надія Ворона 1960 р.н., Любов Янкова 1953 р.н., Віра Сидоренко 1974 р.н.

Пісня, яка серед інших вразила нас чи не найбільше, належить до рекрутських, або солдатських. Ми вже записували кілька її варіантів, але такого початку не чули в жодному із сіл:

 

– Ой машина ти желєзна,

Куда милого завезла?

Гей, гей, уха-ха-ха,

Куда милого завезла?

 

А в машині скляні двері,

Там сиділи офіцери,

Гей, гей, уха-ха-ха,

Там сиділи офіцери.

 

Вони стрижуться, бриються,

А в солдата сльози ллються,

Гей, гей, уха-ха-ха,

А в солдата сльози ллються.

 

– Подай, мамо, стакан чаю,

Бо я їду, від'їжджаю,

Гей, гей, уха-ха-ха,

Бо я їду, від’їжджаю.

 

Подай, мамо, стакан рому,

Бо я їду до прийому,

Гей, гей, уха-ха-ха,

Бо я їду до прийому

 

Бабуся Валя знає не лише безліч старовинних пісень. У її пам’яті причаїлися спогади про мальовану скриню бабусі Ольги, про її різнобарвні намиста… Про мамині перекази про Голод у селі Глиняному, підготовку жінок до весілля – випікання короваю, шишок і «дівування» – спеціальної гіллячки із тістом, а ще – власні спостереження за роботою народних знахарок – баби Тердиварихи і баби Цюрикаїхи.

До слова, свого маленького сина Валентина Василівна молодою носила саме до Цюрикаїхи, яка шептала «од родимчика». Знахарка шукала, кому б передати знання, та молода Валентина не цікавилася цим. Проте одне замовляння – від родимчика – запам’ятала на все життя:

 

Родимчику, родимчику,

Я ж тебе визиваю, я ж тебе викликаю

Із усіх жил, із усіх сустав.

Я ж тебе визиваю, я ж тебе викликаю

Де люди не ходять,

Де вітер не віє, де сонце не гріє.

Там тобі пити-гуляти, жилізними замками тебе скувати.

Рождениці, хрещениці, молитвиниці (ім’я)

Будуть твої жилки красною кровльою наливати.

Амінь, амінь, Кузьма Данін

Пресвятая Богородиця, велика помошниця,

Стань мені, Господи, в поміч.

 

«Баба вірш розказує»

Ще одне потужне враження від «Чистої криниці» – це 73-річна Віра Михайлівна Драган, яка досить довгий час прожила на Донеччині. 

У 1991 році прийшовши працювати прибиральницею у новоукраїнську школу, за власним бажанням жінка заново почала проходити шкільну програму, записалася в шкільну бібліотеку і вивчила десятки віршів класиків української літератури: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса, Ліни Костенко. Поезію вивчає ночами, коли не спиться:

«Онук мені каже: проснувся ноччю – хтось балакає. Баба вірш розказує. Безсонниця. А я поему читаю», – розповідає бабуся Віра про ставлення рідних до її захоплення.

Наступним теплим обійстям, де приймали «Бабу Єльку», став двір родини Крейманів. Точніше, не двір, а літня кухня, в якій ще й досі збереглася діюча піч. У ній ми з дівчатами вчилися випікати діцман – традиційний для цього кутка Новоукраїнки яблучний пиріг. Як розповіли нам Діна Крейман та її подруга Валентина Чайковська, такі пироги у Новоукраїнці готували молдовани. Страва і її назва прижилися.

«Це наш обикновенний пиріжок, у нас ще на нього казали «лапоть». Моя мама, коли пекла хліб і залишалося тісто, пекла такі пиріжки – швиденько розкатала і в піч. А нам із сестрою подобалася назва «діцман», – розповіла пані Валентина, замішуючи тісто.

Рецепт діцмана: 1 кг борошна, щіпка солі, 2 ст. л. цукру, 15-20 г дріжджів,  2 яйця, 500 мл сироватки (кислого молока, молока чи води), бажано охолодженого. Коли тісто буде майже готове, додати 2 ст. ложки соняшникової олії. Має вийти 3 або 2 пиріжка. На один діцман потрібно три великих яблука.

Поки діцман випікався у печі, а вітер гортав сторінки старих альбомів, розкладених на столі у дворі, ми розговорилися із донькою нашої господині – пані Наталею. Як виявилося, в цій родині бережуть не лише рецепти старовинних страв, тут шанують історію свого роду. Прадід пані Наталії мав прізвисько «Мудрик» не даремно. Дід Мудрик власноруч збудував млина без жодного гвіздка. Вся околиця із Компаніївського району (родина жила в Червоновершці) приїжджала до нього молоти борошно.  Навіть із заводу Ельворті – на ті часи центру виробництва сільськогосподарської техніки – просили схеми дерев’яної сівалки, яку сконструював дід Мудрик.

Родина Нестеренків (таке прізвище було в прадіда) мала п’ятнадцятеро дітей. Усі важко працювали, мали і землі, і корови, і коні, і техніку. Наймолодшою донькою була Василина – рідна бабуся нашої співрозмовниці.

«Бабуся мені так казала: ми годували тих, хто рядно за хатою тягав. А я була мала і все дивувалася, що це означає – «тягати рядно». А бабуся пояснювала: «Ледачі були, не хотіли працювать».

Коли встановилася радянська влада, сім’ю Нестеренків прийшли розкуркулювати. Для Василини ця новина стала справжньою трагедією, вона настільки пройнялася, що вирішила вкоротити собі віку. Пішла в клуню, змайструвала петлю… Серед загону комсомольців – розкулькулювачів був молодий хлопець Іван Смоквина, який, побачивши наміри Василини, витягнув її з петлі… і закохався.

«Дід її зняв і каже: «Не переживай, я тебе заберу». Після того його виключили з комсомолу, а прадіда Нестеренка забрали в Компаніївку, в тюрму.  Бабуся мені розповідала, що якось він вийшов із тюрми і їх на греблі благословив, щоб жили разом. І так вони прожили… П’ятеро дітей у них було, з усіх живих дітей залишилася одна мама 1940 року. Бабусі і дідуся давно немає, але пам’ять про них бережем»...

Експедиція у Новоукраїнку не була відкриттям, та стала для нас ще одним пазлом у загальну картинку проєкту «Баба Єлька». Кіровоградщина багата піснями і людьми, що вміють берегти пам’ять.