Ольга Семенівна Півень, 1938 р.н.

Експедиція 10.04.2019 р.

Отдавала мати дочку

Отдавала мати дочку у чужу стороночку,

Ой як отдавала, та й наказувала,

Щоб сім год не їхала.

 

Дочка не стерпіла та й у год прилетіла,

Перевернулася в сивую зозулю,

У вишневім саду сіла.

 

Та стала кувати, та стала щебетати,

Ой як вийшла мати з рубленої хати,

Та й пізнала голосок.

 

Та й пізнала голосок сивої зозулі,

Свого рідного дитяти.

 

- Ой візьми, синку, та правую рушницю,

Та й устрели в зеленому саду,

Та й сивую зозуленьку.

 

Ой як вийшов братік та встав на порозі,

Та став на порозі, обілляли брата,

Та дрібненькії сльози.

 

- Ой як ти зозуля то лети в сад кувати,

Ой як ти ж моя рідненька сестриця,

То прошу тебе до хати.

 

- А де ж твоє, доню, та червоне намисто?

- А моє намисто в шинкарки повисло,

А я, ненько, й у неволі.

 

- А де ж твої, доню, та червоні  черевички?

- Мої черевички в шинкарки на поличкі,

А я ненько й у неволі.

 

- А де ж твоє, доню, та білесеньке личко?

- Моє біле личко в милого в долоні,

 А я, ненько, й у неволі.